КОМПЕНСАЦІЯ ЗА ПОРУШЕННЯ АВТОРСЬКОГО І СУМІЖНИХ ПРАВ ЯК ОСОБЛИВА ФОРМА ЦИВІЛЬНО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

Значення авторських і суміжних прав суттєво зросло за останні декілька років, водночас змінювалися підходи до їх захисту. Регламентація способів захисту авторських і суміжних прав на території ЄС суттєво відрізнялась від вітчизняних норм. До 2018 року способи захисту авторських і суміжних прав та їх особливості були майже такими, як і у 1993 році, коли було створено Закон України «Про авторське право і суміжні права». З прийняттям Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав» у Законі України «Про авторське право та суміжні права» з’явились норми, які повторюють положення Директиви 2004/48/ЄС. У межах статті увага буде приділена новій редакції компенсації за порушення авторських і суміжних прав. Незважаючи на те, що вітчизняний законодавець імплементував загальноєвропейський стандарт, не було враховано досвід застосування саме такого варіанта компенсації за порушення авторських і суміжних прав у сусідніх країнах. Через це чинне формулювання компенсації за порушення авторських і суміжних прав поєднує штрафний та компенсаційний характер. Окрім того, вбачається дисгармонія основних елементів компенсації за порушення авторських і суміжних прав та відшкодування збитків. Так, компенсація за порушення авторських і суміжних прав широко оперує механізмом гіпотетичного вирахування ліцензійної винагороди правоволодільця, якщо б його майнові права не були порушені. Водночас вітчизняне цивільне законодавство помірковано ставиться до можливості стягнути упущену вигоду, вимагаючи максимально повного та достовірного підтвердження реальності такої можливості. Саме тому попередня редакція ст. 52 ЗУ «Про авторське право та суміжні права» із суто штрафною компенсацією краще вписувалась у систему цивільного законодавства України.