НОРМИ МИТНОГО КОДЕКСУ УКРАЇНИ ЯК ПРЕДМЕТ КОНСТИТУЦІЙНОГО КОНТРОЛЮ

Стаття присвячена проблемі законодавчого визначення адміністративної відповідальності за порушення митних правил, зокрема за дії, спрямовані на неправомірне звільнення від сплати митних платежів чи зменшення їхнього розміру, а також інші протиправні дії, спрямо- вані на ухилення від сплати митних платежів (стаття 485 Митного кодексу України). Положення статті 485 Митного кодексу України оскарженні до Конституційного Суду України з мотивів їхньої невідповідності Конституції України. Автори конституційних скарг обґрунтовують неконституційність положень цієї статті тим, що абсолютно визначена санк- ція, неможливість її зменшення і відсутність альтернативних видів санкцій за вчинення від- повідного правопорушення не дають змоги застосовувати цю норму з урахуванням принци- пу індивідуалізації юридичної відповідальності правопорушника, що суперечить частині 2 статті 62 Конституції України. Автори клопотань також указують на те, що невідповідність санкції статті 485 Митного кодексу України засадам індивідуалізації юридичної відповідальності порушує встановле- ні Конституцією України право особи володіти, користуватися і розпоряджатися власністю (стаття 41), право особи на достатній життєвий рівень для себе і своєї сім’ї, що включає достатнє харчування, одяг, житло (стаття 48). Оскарження положень статті 485 Митного кодексу України актуалізує проблему забезпе- чення конституційності митного законодавства України загалом, оскільки, окрім оспорюва- них положень зазначених статей цього Кодексу, є й інші формальні склади митних право- порушень, що містять абсолютно визначені санкції та/або є юридично невизначеними. Диспозиція норми права, що викладена у статті 485 Митного кодексу України, сконстру- йована законодавцем у вигляді «відкритого» (незавершеного) переліку протиправних дій, що спрямовані на ухилення від сплати митних платежів. Вказівка на ознаку протиправ- ності «інших» дій та їхню мету не забезпечує чіткості, однозначності, зрозумілості сфор- мульованого законодавчого припису, отже, його передбачуваності для суб’єктів права. Таке використання засобів законодавчої техніки під час визначення адміністративного пра- вопорушення перетворює диспозицію норми права на «гумову» і загрожує законності пра- возастосування. Окрім цього, такий законодавчий припис є корупціогенним чинником, адже відкриває шлях до службових зловживань, довільного, на основі суб’єктивних оцінок, а не формально визначених ознак, тлумачення норми права. Отже, є підстави для висновку, що оскільки диспозиція норми права, шо викладена у статті 485 Митного кодексу України, сформульована нечітко та неоднозначно, приписи цієї статті не можна вважати юридично визначеними в аспекті їхньої передбачуваності для суб’єктів правозастосування. Санкція статті 485 Митного кодексу України є абсолютно визначеною, оскільки без- альтернативно передбачає тільки один вид адміністративного стягнення за визначене в цій статті митне правопорушення – штраф, не встановлює водночас допустимі для відповідно- го правопорушення межі його застосування, отже, не забезпечує індивідуальний характер юридичної відповідальності осіб, визнаних винними у правопорушенні. Зважаючи на викладене, митне законодавство України має розвиватися шляхом установ- лення відносно визначених і альтернативних санкцій, що дозволяє індивідуалізувати адміні- стративну відповідальність за порушення митних правил.