ПРАВОВА ХАРАКТЕРИСТИКА ПАРИЗЬКОЇ УГОДИ ЯК ОСНОВИ ФОРМУВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ ПРОТИДІЇ ЗМІНАМ КЛІМАТУ (КЛІМАТИЧНОЇ ПОЛІТИКИ)

Статтю присвячено науково-правовому аналізу Паризької угоди в межах Рамкової кон- венції ООН про зміну клімату як базису для формування та реалізації національної політики протидії змінам клімату. Встановлено, що вже у преамбулі містяться положення щодо захис- ту порушених прав людини, пов’язаних зі зміною клімату в суді, зокрема права майбутніх поколінь, корінних народів, мігрантів, розширення можливостей для жінок та інші. У статті визначено, що для реалізації головної мети Паризької угоди (стримування зрос- тання глобальної середньої температури значно нижче 2 °С) сторони мають якомога швид- ше досягти глобального піку викидів парникових газів, беручи до уваги, що досягнення такого піку потребує більш тривалого часу для сторін – країн, що розвиваються, та досягну- ти балансу між антропогенними викидами із джерел та абсорбцією поглиначами парникових газів у другій половині цього століття (кліматична нейтральність). Відповідно до Паризької угоди основою для досягнення кліматичної нейтральності є багатофункціональне і стале управління лісами. Встановлено, що Паризька угода базується на специфічному правовому механізмі – наці- онально визначених внесках країн-учасниць (НВВ) щодо зменшення викидів парникових газів та пом’якшення наслідків змін клімату на національному рівні. Від кожної сторони вимагається: розробити, повідомити та підтримувати НВВ, який вона має намір досягти (кожні 5 років), що буде відображати її найбільш можливі амбіції, ніж попередній НВВ; надавати у НВВ інформацію, необхідну для забезпечення ясності, прозорості та розуміння; здійснювати облік антропогенних викидів відповідно до їхніх НВВ, ураховуючи екологіч- ну цілісність; надавати регулярну інформацію в національній доповіді про національний кадастр антропогенних викидів із джерел та абсорбції поглиначами парникових газів. Таким чином, держави зобов’язуються застосувати у своїх національних політиках протидії змінам клімату(кліматичних політиках) ті заходи (в т.ч. правового характеру), які будуть спрямова- ні на досягнення цілей, що містяться в їхніх НВВ. У статті також визначається, що Паризька угода запровадила нову модель «гібридно- го мультилатералізму», що передбачає важливу роль національних недержавних суб’єктів щодо протидії змінам клімату (територіальні громади, підприємства, громадські організації і більш широко – громадянське суспільство).