СУТНІСТЬ ТА СТРУКТУРА САМООСВІТНЬОЇ КОМПЕТЕНТНОСТІ МАЙБУТНЬОГО ВІЙСЬКОВОГО ІНЖЕНЕРА

У статті розглянуто нагальне питання освіти військових інженерів в умовах швидкоплинного світу та необхідності виконувати службові обов’язки в невизначених умовах гібридних війн, неоднозначного вибору постійних напрямків воєнних загроз, стрімкого розвитку військового озброєння та техніки, перенесення військових конфліктів у космічний та віртуальний простори, що вимагає від випускників вищих військових навчальних закладів володіння «інструментами» для навчання, «донавчання» та перенавчання. Забезпечення такої можливості автори пов’язують з формуванням у майбутнього військового інженера самоосвітньої компетентності, під якою розуміють систему військових та технічних знань, умінь і навичок, набутих у процесі навчання у вищому військовому навчальному закладі, яка виявляється в усвідомленні потреби до безперервного саморозвитку та самовдосконалення як в особистісній, так і у військово-професійній сферах, здатності до самостійного виявлення та виправлення «дефекту знань» у контексті новітніх розробок військової техніки та озброєння; володінні «інструментами» здобуття, обробки та критичного аналізу інформації в соціальній та військово-професійній сферах; досвіді постійного вдосконалення та самостійного оволодіння військово-професійними знаннями та забезпечує можливість професійної діяльності та життя в швидкозмінному суспільстві. Також презентовано структуру самоосвітньої компетентності майбутнього військового інженера, що представлена трьома компонентами: емоційно-ціннісним, що включає потребу в саморозвитку, ставлення до самоосвіти та самовиховання, сприйняття змін; суб’єктно-особистісний, який об’єднує здатності до самоосвіти й самовиховання, швидкої адаптації та здобуття знань особисто та в команді; професійно-організаційного, що містить вміння планувати процеси самоосвіти й самовиховання, уміння «надбудови» знань та досвід вирішення проблем професійного розвитку.