Полпотівське «Взірцеве суспільство» у дискурсі історії повсякдення

Використовуючи методологічні засади історії повсякденності, автори статті вивчають сприйняття диктатури Пол Пота жертвами режиму. Означений методологічний підхід трактується тим оптимальним інструментом пізнання, який дозволяє відтворити психоемоційний стан суб’єктів історичного процесу (у випадку предмета статті – тих, хто став жертвами кривавого експерименту червоних кхмерів у Демократичній Кампучії), з’ясувати їхні емоції, проаналізувати стратегії виживання в умовах становлення та функціонування тоталітарного суспільства. Водночас застосування методології історії повсякдення трактується як таке, що посилює гуманістичне начало в пізнанні історії, сприяє виробленню в старшокласників навичок застосування елементів психоісторії у процесі вивчення минулого та сьогодення. Реалії повсякдення в Демократичній Кампучії відтворюються авторами статті від дня оволодіння червоними кхмерами столицею Камбоджі. Використовуючи спогади Рітхі Паня та Пін Ятая, жертв тоталітарного режиму, реконструйовано сприйняття її мешканцями процесу примусової депортації, інтеграції жертв до нових реалій у процесі комуністичного експерименту. Завдяки цьому простежується процес створення «взірцевого суспільства» в Демократичній Кампучії, аналізується сприйняття ключових змін у суспільно-політичному та соціально-економічному житті країни «знизу». Зображуючи ці реалії, автори статті опосередковано відтворюють психологічний стан тих, кого червоні кхмери «перевиховували» сільськогосподарською працею. Історія повсякдення в Демократичній Кампучії відтворюється також у контексті урбіциду, який у хронологічних рамках (1975–1979 роки) цієї держави окреслено як важливу складову геноцидального процесу.