СТАНОВЛЕННЯ ПРАВОВОЇ ОСВІТИ У ВИЩІЙ ВІЙСЬКОВІЙ ШКОЛІ ЯК КОМПЛЕКСНА ІСТОРИКО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА

У статті представлені погляди вітчизняних дослідників стосовно різних аспектів проблеми правової освіти у вищій військовій школі у ХХ та на початку ХХІ століть, проаналізовано нормативні засади здійснення правової освіти (насамперед, правового виховання) майбутніх офіцерів Збройних Сил СРСР та незалежної України. Визначено, що головним напрямком правової освіти офіцерів в роки Другої світової війни було забезпечення дисципліни як запоруки боєздатності війська загалом, узагальнення й застосування бойового досвіду, а також попередження діянь, що посягають на життя, здоров’я чи гідність мирного населення, культурну спадщину. Встановлено, що на момент розпаду Радянського Союзу у військових закладах вищої освіти на території України діяли до певної міри сформовані нормативні засади організації правової освіти офіцерів. Так, у першій половині ХХ століття регламентація правової освіти офіцерів у ВВНЗ характеризувалася фрагментарністю з акцентом на процесі виховання. Ця тенденція зберіглася й на більш пізніх етапах становлення правової освіти офіцерів у ВВНЗ, проте, у цей час увага нормотворця перемістилася, також і на процес оволодіння військовими фахівцями необхідними юридичними знаннями. З’ясовано, що в наукових працях з філософії та юридичної науки розповсюджена тенденція до ототожнення правової освіти й виховання. Автор доходить висновку, що коректний добір термінів, які позначають явища найважливіших сфер суспільного життя, має істотне значення не лише для спрощення наукової комунікації, але й для уодноманітнення їх вживання у законодавчому процесі та єдності їх розуміння в практиці закладів освіти. Стверджується, що узагальнення й приведення у відповідність наукових досягнень різних галузей знань із проблем правової освіти оптимізує їх використання у міждисциплінарних дослідженнях.