ЧИННИКИ ЕМОЦІЙНО-ДУХОВНОГО РОЗВИТКУ ДИТИНИ В ПЕДАГОГІЧНІЙ СПАДЩИНІ ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО

Стаття присвячена аналізу педагогічної спадщини відомого українського вченого Василя Олександровича Сухомлинського з проблеми емоційно-духовного розвитку дітей. Проблема емоційно-духовного розвитку дітей є однією із центральних у педагогічній спадщині вченого. Емоційний розвиток В. Сухомлинський розглядав як інтегрований феномен, складниками якого є: емоційні стани, емоційні відчуття і сприймання, емоційне ставлення, емоційне співпереживання у взаємовідносинах з іншим, емоційні ситуації, емоційні стимули, емоційна оцінка, й самооцінка, емоційна чутливість, емоційна культура. У дослідженні емоційно-духовний розвиток розуміємо як набуту якісну характеристику особистості, що передбачає засвоєнння загально-людських цінностей (моральні, етичні, естетичні, спеціально-громадянські) усвідомлення себе, свого «Я» у взаємозв'язку зі Всесвітом, з іншими людьми, втілення і реалізація набутих цінностей у своїй поведінці, своїх духовних вчинках. Духовний розвиток дитини Василь Сухомлинський розумів як її духовне життя, як виховання душі і серця дитини, її сердечності, щиросердності, людяності, поваги і любові до людини, жити і діяти для інших, розділяти з ними радість і горе. За результатами педагогічних творів Василя Сухомлинського було сформульовано «Педагогічні заповіді молодим педагогам».