ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ СПАДЩИНА ВАСИЛЯ СУХОМЛИНСЬКОГО – ДЖЕРЕЛО ЕМОЦІЙНОГО РОЗВИТКУ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ

У статті проаналізовано літературно-художню спадщину Василя Сухомлинського як джерело емоційного розвитку молодших школярів; розглянуто психологічні і педагогічні характеристики емоційного інтелекту, особливості його виявлення й розвитку у молодших школярів. Схарактеризовано досвід закладів вищої освіти України щодо використання художніх творів Василя Сухомлинського у контексті розвитку емоційного інтелекту майбутніх учителів (Уманського педагогічного університету ім. Павла Тичини; Київського університету ім. Бориса Грінченка; Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова). Обґрунтовано потенціал художньої творчості Василя Сухомлинського як джерела розвитку емоційного інтелекту дітей. Розкрито трактування педагогом понять: емоція, емоційність навчання, емоційна культура, школа емоцій. З’ясовано, що у працях Василя Сухомлинського поняття емоція і думка передбачають тісний взаємозв’язок, який створює емоційний інтелект, що є потужним ресурсом ефективного пізнання дитиною світу природи, людей, праці і самої себе. Прокоментовано здійснений авторкою відбір творів Василя Сухомлинського для підручників з читання у 2–4 класах у контексті завдань розвитку емоційного інтелекту молодших школярів. Обґрунтовано основні критерії вибору творів: їх доступність і цікавість для сучасних дітей, емоційна насиченість, можливість застосування різних форм організації діалогу з текстом, що дозволяє вийти на рівень розуміння внутрішніх смислів твору. Розкрито методичні можливості творів для реалізації таких завдань нової програми з мовно-літературної галузі. Схарактеризовано методичні особливості (створення на уроці умов для емоційного сприймання змісту твору учнями і поглиблений аналіз тексту з метою проникнення у його внутрішній смисл) та методичні прийоми їх вивчення (прогнозування учнями імовірного змісту твору за його заголовком і малюнком, зіставлення очікуваного і прочитаного твору, «перерване» читання з метою висловлення учнями передбачення на етапі кульмінації сюжету щодо його подальшого розвитку, уявний діалог читачів із дійовими особами твору, придумування продовження подій, звернення до особистого досвіду дітей).