ІНТЕРЕС ЯК ПСИХОЛОГО-ПЕДАГОГІЧНА ПРОБЛЕМА У ТВОРЧІЙ СПАДЩИНІ Л. ВИГОТСЬКОГО ТА Г. ШАРРЕЛЬМАНА

У статті розглянуто погляди Л. Виготського та Г. Шаррельмана щодо ролі інтересу в навчально-виховному процесі. Співпадіння думок дослідників, віддалених один від одного в часі та просторі, цікаво тим, що у працях Л. Виготського надано теоретичне обгрунтування психологічних основ освітнього процесу, водночас Г. Шаррельман дійшов до схожих висновків у процесі тривалої вчительської практики. Обидва дослідника негативно оцінюють притаманну традиційній школі опору на зовнішнє спонукання (примус, оцінка), адже воно знеособлює учня, сприяє втраті інтересу до навчання, є причиною його низької продуктивності. Автори розрізняють інтерес-самоціль та інтерес-засіб, відстоюють інтерес-засіб як природний двигун поведінки дитини, ефективний засіб формування позитивного ставлення до навчання та активізації самостійної діяльності учня, який отримує задоволення у процесі цієї діяльності. Вчені звертають увагу на дійовий характер інтересу: активність, ініціативність, які проявляє дитина для задоволення власних інтересів, стають поштовхом для розвитку її творчих сил, сприяють виникненню та поглибленню нових інтересів. Дослідники високо оцінюють інтерес як важіль розвитку особистості, основу творчого ставлення до дійсності і тому вважають його ефективним засобом оптимізації навчального-виховного процесу. У статті наведені форми організації освітньої діяльності віповідно до віку учнів і завдання вчителя на кожному етапі у Бременських школах Г. Шаррельмана.