Екзистенційні виміри чорнобильської катастрофи у свідченнях перших ліквідаторів

Актуальність обраної теми статті зумовлена відсутністю належного наукового дискурсу в контексті особистісних переживань рядових ліквідаторів аварії на Чорнобильській атомній електростанції. Полеміка науковців Радянського Союзу зосередила свої зусилля передусім на причинах та наслідках техногенної катастрофи, тоді як питання конституювання цінності людського життя, особистих сумнівів та переживань, світоглядних позицій ліквідаторів в умовах невідворотної та невидимої небезпеки оминалися в наукових публікаціях, або висвітлювалися поверхово. На основі відкритих джерел (фрагментарних спогадів ліквідаторів аварії) представлені свідчення людського героїзму і легковажності; відвертого нехтування елементарними правилами техніки безпеки і прагнення убезпечитися простими народними методами; крайніх виявів людського егоїзму та альтруїзму. Проблема надзвичайно актуалізується тому, що за руйнівними наслідками небаченої раніше катастрофи українське суспільство, вже вкотре, не спромоглося зрозуміти того, що життя Людини є найбільшою цінністю на Землі. Здійснено аналіз спогадів-переконань ліквідаторів з позиції виявлення екзистенційних маркерів співіснування людського соціуму в умовах радіаційного забруднення. В роботі екзистенція героя-рятівника визначається через концепти «тривоги», «страху», «побуту», «гумору» та інші. Зроблено висновок, що чорнобильська катастрофа відкрила невідомі раніше прояви амбівалентності в житті особистості, стала тестом на нашу громадську зрілість.