Тринітарна еклезіологія Мирослава Вольфа

Відродження доктрини про Трійцю у XX ст. позначилося на всіх сферах християнського богослов’я і практики. Вчення про церкву також не залишилося поза впливом сучасного тринітарного богослов’я. Еклезіологія Мирослава Вольфа є яскравим прикладом інтеграції тринітарного богослов’я у вчення про церкву з перспективи незалежних євангельських церков. Вольф відштовхується від концепції першого баптиста Джона Сміта про те, що церква – це спільнота людей, зібраних в ім’я Христа. Тринітарну складову своєї еклезіології Вольф розвиває в діалозі з двома видними представниками римо-католицької та православної еклезіології: Йозефом Ратцингером і Іоанном Зізіуласом. Проводячи аналогію між Трійцею і церквою єдність Трійці Вольф вбачає не в єдиній сутності Бога і не в Особі Отця, а скоріше в перихоретичній єдності божественних Осіб. Так само церква має поліцентричний характер, її єдність створюється людьми, наділеними дарами Святого Духу.