Філософія мови (Франсуа Реканаті) та теорія поетики (Юлія Крістєва): актуалізація спільних проблем та пошуки єдиного осередку

Стаття являє собою дослідження у сфері природної мови (та мови поетичної) і репрезентує певні спільні аспекти, які містяться у працях Франсуа Реканаті та Юлії Крістєвої, не зважаючи на наявні методологічні розбіжності. Зазвичай, дослідження з поетики відокремлюють власний предмет від предмета аналізу лінгвістичного, зокрема, та – природної мови загалом, оскільки поетичній мові притаманні особливі властивості. Проте автор виходить із переконання, що між дослідженнями текстів художніх творів, попри їхню складну семантику, та виразів природної мови є можливим плідний консенсус. Подібне переконання, що випливає зі співставлення певних фрагментів вчень та понять Крістєвої і Реканаті, дає можливість вгледіти парадоксальну подібність предметів їхніх досліджень або специфіки їхнього опису. Так, розгляд Реканаті, приміром, індексальних виразів не лише не суперечить концепту наративної темпоральності Крістєвої, а й відсилає до єдиного осередку (чи то зазнаваного впливу) підходів, що зумовлює цікавість не так до тексту або виразу, як до фігури мовця. У даному випадку за спільне впливове джерело покладається вчення Ж. Лакана, хоча автор і не вдається до розгорнутого розгляду такої думки, що потребує окремого ґрунтовного дослідження. Проте згадувані у статті теоретичні положення (принаймні, щодо статусу мовця) названих авторів можуть мати сенс у випадку спільного використання як у річищі поетики, так і відносно аналізу виразів природної мови. У цьому сенсі наголос ставиться на використанні теоретичних розробок Крістєвої та Реканаті з погляду зв’язку між ними, що дає можливість обопільно розширити горизонти дослідження мови як такої поза конкретних форм її репрезентації