ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ НАВЧАЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ ЛЮДЕЙ ТРЕТЬОГО ВІКУ

Традиційні стереотипи щодо старіння, старості й людей третього віку, які довгий час панували в суспільстві, зазнають змін. Це пов’язано з соціальними, економічними, технологічними та культурними факторами. Однією з характерних ознак суспільного розвитку останніх п’ятдесяти років є старіння населення, особливо у розвинених країнах світу. За прогнозами ООН, тенденція старіння суспільств зберігатиметься упродовж наступних десятиліть. Наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. з’являється новий тип соціально-демографічної групи «люди третього віку» («старші дорослі» – амер.; пізній зрілий вік) – особи віком 55-74 років – більш освічені, здорові та фінансово забезпечені. Вони значно активніші у соціальному й політичному аспектах, ніж попередні покоління старших людей, а майбутні генерації старших дорослих прагнутимуть постійного особистісного зростання, що інтенсифікує розширення освітніх програм та сервісу для цієї вікової групи. Історично склалося, що галузь наукового знання, яка найбільшою мірою пов’язана з вивченням навчання як діяльності особистості, – це психологія. Відповідно, освіта й навчання людей третього віку значною мірою ґрунтується на теоріях психології (біхевіоризму, когнітивізму, когнітивного конструктивізму та психології розвитку), які розглядали процес навчання як феномен особистості. Водночас у площині соціокультурної психології, теорії активності й теорії пізнання наукові дослідження сформували розуміння навчальної діяльності як форми соціальної участі. Навчальна діяльність невід’ємна умова позитивного старіння в сучасному суспільстві. Людина, будучи соціально активною у період пізньої зрілості, відчуває свою потрібність та корисність і в такий спосіб підтримує свою емоційно-особистісну та пізнавальну сферу. Ключові слова: люди третього віку; модель навчання; освіта людей третього віку; освітня геронтологія; особистісний розвиток; старші дорослі.