Життєстійкість як складова психологічної адаптації у пацієнтів з цереброваскулярною патологією

Обстежено 383 пацієнти з цереброваскулярною патологією на різних етапах розвитку захворювання та 47 умовно здорових осіб. У дослідженні використано «Тест життєстійкості за С. Мадді» та Бостонський тест на стресостійкість. У пацієнтів з розгорнутою клінічною картиною цереброваскулярної патології визначаються нижчі показники життєстійкості. Хворі після інсульту складають групу найвищого ризику щодо порушення психологічної адаптації в наслідок поєднання комплексу дезадаптивних сомато-психологічних чинників. Підвищення стресового ризику поєднується зі зниженням життєстійкості, що вказує на наявність спільних ланок психогенезу або чинників, задіяних у «антистресовій» активності. Розуміння проявів психологічного феномену життєстійкості як внутрішньособистісного ресурсу до подолання стресу у пацієнтів з соматичними захворюваннями, розкриває широкі можливості у побудові комплексу заходів медико-психологічної допомоги для пацієнтів з цереброваскулярною патологією на основі здоров’яцентрованого підходу.