СПРОБИ РЕФОРМУВАННЯ АНГЛІЙСЬКОЇ МОВИ: ОРИГІНАЛЬНІ ЦІЛІ Й ОСТАННІ РЕЗУЛЬТАТИ

Людське мовлення існує як особливий вид діяльності – чітко структурований, організований, впорядкований, що регулюється суспільством, у якому ми живемо, його нормами та традиціями. Проте детермінованість комунікації суспільними відносинами залишає індивідові певний простір для особистого вибору тих чи інших мовленнєвих актів та мовних одиниць у відповідності до його попереднього досвіду, який безперечно базується на індивідуальній картині світу, створеній у мозку завдяки багатоманітній взаємодії з оточуючим світом. Саме соціальні відносини і є своєрідною засадою комунікативної діяльності будь-якого представника цього суспільства. Мова та культура (а саме: сукупність традицій, уявлень, звичок, знань та правил поведінки, що зафіксовані у значеннях мовних одиниць) нерозривно позв’язані та дозволяють передавати досвід від однієї генерації до іншої, закріплюючи й певні стереотипи. Отже, здатність мови впливати на ставлення людей до речей, фактів, подій цілком зрозуміла, що й дозволило активістам запропонувати мовну реформу у 70-і роках ХХ століття. Спочатку феміністки проголосили необхідність мовних змін у жіночих номінаціях, потім ця течія стала загальнонаціональною у багатьох країнах світу і торкнулася представників інших меншин, отримавши назву політичної коректності. Наразі цю течію називають соціальною коректністю, оскільки вона опікується злагодою усіх членів суспільства. Запропоновані зміни вважалися соціально та культурно бажаними й корисними через припущення, що зміни в мові людей призведуть до змін у їхньому ставленні до певних явищ та життя в цілому. Зважаючі на останні події у Сполучених Штатах Америки, слід зауважити, що сучасний інтерес до “політично коректної” мови не вщухає, а й далі набирає обертів. Цікавим видається прослідити соціо-культурні витоки та засади цього явища, а також його лінгвістичне відображення.