НАПРЯМИ ДІЯЛЬНОСТІ ЦЕНТРАЛЬНОЇ КОМІСІЇ ДОПОМОГИ ДІТЯМ В УКРАЇНІ (1922–1932 рр.)

Державно-громадський характер розвитку сучасної системи освіти передбачає поєднання діяльності держави та громадськості (комісій, комітетів, рад, громадських товариств) у соціокультурному забезпеченні дітей. З огляду на це доцільним є вивчення досвіду діяльності організацій, що вдало розв‟язували освітні, соціальні і культурні проблеми дитинства, зокрема Центральної комісії допомоги дітям, яка діяла в Україні протягом 1922-1932 рр. з метою об‟єднання зусиль соціуму в боротьбі з дитячою безпритульністю, покращенні побуту дитячих закладів, громадського харчування тощо. Метою дослідження є висвітлення напрямів діяльності Центральної комісії допомоги дітям. Використано загальнонаукові (історико-педагогічний аналіз, узагальнення, ретроспективний, хронологічний), історико-структурний, порівняльно-зіставний, ретро-праксиметричний, проблемно-цільовий і прогностичний методи наукового пізнання. З‟ясовано групи дітей, з якими працювала Центральна комісія допомоги дітям (діти з губерній, охоплених голодом; безпритульні діти; діти безробітних батьків; діти – повні сироти; діти з руху юних ленінців; діти членів комітетів незаможних селян; діти, які залишили дитячі будинки за віком; хворі діти). Узагальнено основні напрями діяльності Центральної комісії допомоги дітям, а саме: утримання дитячих установ; надання дотацій та підтримка відділів народної освіти, охорони здоров‟я, округів, юних ленінців; реевакуація дітей; надання індивідуальної допомоги; індивідуальне патронування дітей; боротьба з дитячою безпритульністю; охорона материнства і дитинства. Визначено джерела надходжень коштів до Центральної комісії допомоги дітям, зокрема: податки та інші місцеві збори; добровільні збори і відрахування; продаж марок, значків, прапорів, газет і брошур; прибутки від підсобних підприємств; внески і відрахування осередків товариства «Друзі дітей»; лотереї і казино; кошторисні асигнування відділу охорони здоров‟я і відділу народної освіти; кошти робочих та різних організацій; збір із нетрудового населення. Виокремлено перспективи впровадження педагогічно цінного досвіду діяльності Центральної комісії допомоги дітям в сучасну освітню практику, а саме: забезпечення комплексного підходу до розв‟язання соціальних й освітньо- 44 культурних проблем дітей з боку закладів освіти, педагогів, батьків, громадських організацій; посилення співпраці держави і громадських організацій у справі соціокультурного забезпечення дітей; усвідомлення дорослими цінності дитинства і дитини; підвищення вимог до педагогів; налагодження взаємодії закладів освіти з батьками.