ОСОБЛИВОСТІ ПРЕДСТАВЛЕННЯ ОБРАЗУ ТИШІ В ПОЕЗІЇ Б.О. ЧИЧИБАБІНА

Метою статті є аналіз особливостей представлення образу тиші у поетичній творчості одного з найвизначніших російськомовних поетів України ХХ століття Б.О. Чичибабіна. Ця стаття продовжує цикл статей, які присвячені особливостям створення та функціонування звукових образів у поетичних текстах. Феномен тиші та його втілення у художній літературі багаторазово привертав увагу дослідників, зокрема філософів, культурологів, філологів. Образ тиші займає важливе місце у творчості Чичибабіна, набуваючи в ній глибокого філософського змісту. Регулярним при створенні образу тиші стає у Чичибабіна прийом персоніфікації, антропоморфізації: його тиша «молитвосклонённая», «безгневная», у неї «нежное касанье». Не дивно, що і кохана стає для поета відчутним втіленням тиші. Мотив, що поєднує кохання з тишею, набуває у ліриці Чичибабіна поширення і розвитку. Все справжнє, з точки зору поета, непоказове, неголосне, тихе, скромне. Тиша осмислюється Чичибабіним як вища форма звучання і у повній відповідності до російської поетичної традиції набуває позитивного значення, асоціюючись у нього з вічністю. Найвищою формою звучання, згідно світогляду поета, стає світло: звук трансформується у тишу і, піднявшись до вершин істини і досконалості, повертається у те початкове Слово, яке згадується у Новому Заповіті і з яким душа ліричного героя Чичибабіна відчуває глибинну спорідненість. Перспективу дослідження автор бачить у характеристиці особливостей представлення образу тиші у творчості інших поетів ХХ століття.