ЗВУКОВІ ОБРАЗИ В ЛІРИЦІ Б.О. ЧИЧИБАБІНА

Метою статті є характеристика особливостей втілення звукових образів в ліриці Б.О. Чичибабіна. Відзначається, що аудіальні образи займають важливе місце у творчості поета. Частіше за все Чичибабін звертається до звуків природного світу і музики, але навіть історичні часи набувають у його поетичному світі своїх звукових характеристик. Особлива роль у художній картині світу поета належить тиші, яка осмислюється ним не як повна відсутність звуку, а як вища форма звучання, та стає втіленням тайни буття і гармонії світу. Божественна тиша, вічність протиставляється шуму як втіленню мирського, плинного, минаючого. (Не випадково у вірші «Нет, ты мне не жена…» поет порівнює кохану з лісовою тишею.) Таке сприйняття тиші цілком відповідає російській поетичній традиції, яка пов’язана з такими текстами, як «Silentium!» Ф.І. Тютчева (1830) та «Silentium» О.Е. Мандельштама (1910). У віршах, які підіймають тему поетичної праці та поетичного мистецтва, Чичибабін активно використовує пісенні, музичні асоціації. Причому, з точки зору автора, музичність, співучість поезії подарована їй самою природою, глибинною таємницею буття. Нерідко у віршах Чичибабіна простежується думка про близькість поезії та музики. А музика співзвучна і природі, і чутливій душі ліричного героя, по суті самого поета. Не випадково кохання характеризується у його ліриці як «вічна музика світу». Цілком закономірною є пильна увага Чичибабіна до звукового ладу власних віршів. Часто у його текстах використовуються яскраві «звукові» метафори, елементи звукопису, внутрішня рима, складені каламбурні рими, зустрічаються паронімічні пари, прийом парономазії. В окремих випадках повторення звукових комплексів створює ефект відгомону, відлуння.