Своєрідність архетипу шляху в романі Г. Свіфта «Світло дня»

У статті розглядається своєрідність архетипу шляху в романі Г. Свіфта «Світло дня». Мета статті – визначити своєрідність архетипу дороги як реального шляху героя, як життєвого шляху в ретроспекції і уявного, або віртуального, шляху (роздуми головного героя) в романі Г. Свіфта «Світло дня» в індивідуально-авторському трактуванні. Цей об’єкт дослідження обраний тому, що саме через нього можна осягнути філософський аспект твору, специфіку психології головного героя – нашого сучасника – і ту культурну базу та художні особливості, які відрізняють стилістику і світосприйняття автора. У роботі використана комплексна дослідницька методологія: синтез порівняльно-історичного методу, цілісного аналізу, елементів міфопоетичного і герменевтичного методів. Враховувалися постструктуралістські підходи, а також техніка «close reading». У романі Г. Свіфта «Світло дня» актуальний шлях оповідача представлений у вигляді кругового лабіринту, в той час як його ретроспективний життєвий, і уявний шляхи представляють собою заплутаний лабіринт з безліччю стежок, з якого герой намагається знайти вихід. Своєрідність архетипу дороги тут полягає в тому, що він багатошаровий, складається здекількох ярусів: життєвий шлях представлений в ретроспективі спогадів, але ці спогади фрагментарні і переплітаються з роздумами про кохання, подружні зради, про історичні особистості. У пошуках виходу з лабіринту персонаж використовує не тільки свій життєвий досвід, але й приймає життєвий досвід інших людей – наприклад, своєї доньки. Життєвий шлях героя хоча й представлений у вигляді лабіринту через побутові колотнечі (звільнення, численні зв’язки зі своїми клієнтками тощо), проте завдяки справжньому коханню з’являється надія, що в недалекому майбутньому з’явиться світло в кінці тунелю. Виявлено, що лабіринт багатошаровий і непередбачуваний. Всі роздуми – це уявний шлях оповідача, і аналізуючи минуле, він намагається знайти вихід з чергового глухого кута, користуючись уже накопиченим життєвим досвідом як ниткою Аріадни. Фрагментарність оповіді служить посиленню естетичного і філософського впливу на читача, оскільки він мимоволі подумки заповнює прогалини і таким чином активно включається в пошуки виходу. Хоча це може здатися парадоксальним, але в цьому романі хитромудрі ходи лабіринтів дозволяють читачам досягти катарсису найкоротшим шляхом. Такий ефект досягається за допомогою «тривимірної» структури лабіринтів, зустрічі минулого і сьогодення, реального та віртуального, а також зворотного зв’язку читача як обов’язкової складової художньої цілісності.