Open AccessСвоєрідність архетипу шляху в романі Дж. Барнса «Шум часу»
Author(s) -
Наталія Юріївна Бондар
Publication year - 2020
Publication title -
naukovì zapiski harkìvsʹkogo nacìonalʹnogo pedagogìčnogo unìversitetu ìmenì g. s. skovorodi. lìteraturoznavstvo/naukovì zapiski harkìvsʹkogo nacìonalʹnogo pedagogìčnogo unìversitetu ìmenì g.s. skovorodi. lìteraturoznavstvo
Language(s) - Ukrainian
Resource type - Journals
eISSN - 2312-1076
pISSN - 2312-1068
DOI - 10.34142/2312-1076.2020.1.95.01
Subject(s) - computer science
У статті розглядається своєрідність архетипу шляху в романі Дж. Барнса «Шум часу». Роман англійського письменника оповідає про життя радянського композитора Д.Д. Шостаковича, і кульмінаційні моменти співпадають з високосними роками: 1936, 1948, 1960. Мета статті – визначити своєрідність функціонування архетипу дороги як життєвого шляху в романі Дж. Барнса «Шум часу» в індивідуально-авторській трактовці. Письменник не показує життя героя детально і послідовно, як це робиться в реалістичних романах, а ми бачимо тільки ніби пунктир фабули, окремі штрихи, прогалини між якими повинен заповнювати сам читач за допомогою своєї уяви. Шлях у романі Дж. Барнса «Шум часу» – це, переважно, ретроспективний опис життєвого шляху Д.Д. Шостаковича. Концептуально навантажений архетип шляху ніби розчинений в описі роздумів і міркувань про музику, про владу, про іронію долі, про любов, про сім’ю, про дитинство, і вимальовується лише при спеціально дослідницькому зусиллі. Майже кожне напруження в той або інший високосний рік викликає викид ідеаторного характеру, але композитор у своїх спогадах-одкровеннях повертається не тільки до жахливих подій минулого життя, але й до приємних моментів, пов’язаних з любов’ю, побаченнями з дівчатами, надіями, дітьми. На життєвий шлях композитора в романі проєктуються історичні події (репресії, Друга світова війна, Холодна війна), що посилює трагізм положення героя, підкреслюючи повторюваність і безвихідність руху. Життєвий шлях композитора – це лабіринт, який створюється під владою тоталітаризму, страху, сорому і відчаю, суб’єктивних і об'єктивних монстрів; герой не може знайти виходу, йому не допомагає навіть нитка Аріадни – його музика. Фрагментарність оповіді служить посиленню естетичного та філософського впливу на читача: герой не може бачити лабіринт в цілому, він рухається в житті навпомацки, а за кожним поворотом на нього може чекати безжалісний Мінотавр. Таке екзистенціалістське світовідчуття підкреслює постмодерністську спрямованість твору.