Заходи системи соціального забезпечення УРСР з врегулювання становища амністованих інвалідів (початок 1950-х рр.)

У статті розглядаються питання передумов, здійснення та соціальних наслідків масштабної амністії, здійсненої радянським керівництвом після смерті Й. Сталіна за ініціативи Л. Берії (березень 1953 р.) у контексті загальної лібералізації політичного режиму, десталінізації та боротьби за владу, врегулювання становища амністованих інвалідів системою соціального забезпечення України та заходи щодо адаптації осіб з обмеженими можливостями до соціального середовища. Розкрито категорії ув’язнених ГУЛАГу, що потрапили під амністію, кількість осіб, яка прибула після неї до УРСР. Проаналізовано заходи, які вживалися щодо надання допомоги, відновлення виплат, адаптації, реабілітації та соціалізації інвалідів, що потрапили під амністію. Досліджено прояви бродяжництва та жебрацтва в означений період. З’ясовано, що система соціального забезпечення УРСР виявилася неготовою для вирішення нових завдань, не володіла достатньою мережею закладів і ресурсами, не спромоглася забезпечити амністованих інвалідів найнеобхіднішим у короткі терміни. Тогочасне суспільство зіштовхнулося із соціальною кризою, одним з проявів якою стала соціальна невлаштованість реабілітованих інвалідів.