Соборність як складник розвитку національної ідентичності українців у другій половині ХІХ – першій третині ХХ століття: новітня історіографія

У статті розглянуто набуток новітньої історичної науки про ментальний вимір української соборності у другій половині ХІХ – першій третині ХХ століття. З’ясовано, що у чималій кількості історичних синтез про ґенезу української соборності загалом, дослідження місця та ролі соборності у розвитку етноментальної ідентичності українців представлені досить скромно. Виявлено, що історики розглядають українське національно-культурне відродження як період активного формування ідеї та інституційного оформлення української соборності не лише у територіальному, але й у ментальному вимірах. Зазначено, що з-поміж етапів розвитку концепту соборності на ментальному рівні історики називають політизацію національного руху у другій половині ХІХ ст., зустріч східних і західних українців на фронтах Великої війни, проголошення Акта Злуки 1919 року, інтеграцію українських земель у політиці українізації 1920-х років.