Новгородоцькі собори в добу конфесіоналізації “руської віри” (кінець XVI ст.)

У межах комплексного аналізу соборового процесу в Унійній церкві кінця XVI – початку XVIІ ст. розглядаються два Новгородоцькі собори – “трилітній” 1588 р. і генеральний 1596 р. Єпископські й митрополичі собори були одним із найбільш ефективних еклезіальних інститутів, за допомогою яких Церква й держава конфесіоналізували публічний простір. Зʼясовано обставини проведення єпархіяльного зібрання 1588 р., особливості його судових функцій, склад учасників, характер дискусій, канонічно-правову основу ухвалених постанов. Констатується, що проведення Новгородоцького собору 1596 р. було зумовлене наростаючими змінами в православній культурі русинів, логікою внутрішнього розвитку Руської церкви та зовнішніми імпульсами та стало важливим інституційним інструментом реалізації пастирської програми реформування “руської віри” напередодні проголошення Берестейської унії. Зазначено, що рішення цього собору вплинули на спрямованість і зміст програми оновлення київського християнства та практичну імплементацію ідеї регіонального поєднання з Римським Апостольським престолом. Наголошено, що соборові документи засвідчують існування в Київській митрополії оригінальної теологічної думки щодо моделі реформування “грецької віри” в Речі Посполитій.Ключові слова: “генеральні” та “помісні” собори, Руська церква, Михайло (Рагоза), Стефан Зизаній, братства, Берестейська унія