ПОГРОМИ, НАСИЛЛЯ НАТОВПУ ТА ГЕНОЦИД У ЗАХІДНІЙ УКРАЇНІ ВЛІТКУ 1941: ІСТОРІЯ, ПОЯСНЕННЯ ТА ПОРІВНЯННЯ

У  цьому есе авторка оприлюднює нові дослідження, а  також розглядає існуючі інтерпретації історії погромів в  Україні під час Голокосту. Зосереджуючи увагу на подіях у  Західній Україні влітку 1941  р., дослідниця стверджує, що євреї були основними об’єктами переслідувань у регіоні, проте політика та рушійні сили як громадського насилля, так і окупаційних сил змінювалися залежно від місцевості. Окрім потужного антисемітського заряду «жидобільшовизму», авторка досліджує також інші політичні, соціальні, психологічні та ідеологічні причини насильства. Вона звертає увагу на зріз суспільства, представлений серед погромників, а також на роль націоналістичних повстанців і німецьких окупантів. Авторка відслідковує відношення між масовими розстрілами, що їх провадили нацисти, та погромами, і стверджує, що відмінності між насиллям натовпу та геноцидом зазвичай не враховують зміну взаємодії цих двох явищ. Перетин та висока динаміка їх історії особливо помітні на Західній Волині, де, на відміну від сусідньої Галичини, кількість загиблих у масових розстрілах євреїв перевищувала кількість тих, хто загинув від погромів. Таким чином, наприкінці вересня 1941 р. у східній столиці, Києві, не було великих погромів, на зразок львівських «днів Петлюри», натомість був Бабин Яр.