ГОЛОКОСТ В ІСТОРИЧНІЙ ПОЛІТИЦІ ЛИТВИ ТА УКРАЇНИ 1991–2017

Статтю присвячено порівнянню теми пам’яті про Голокост в  історичній політиці Литви та України. Автор розкриває історію включення цієї теми до політичного дискурсу та офіційних історичних наративів. У статті висвітлюється використання інституціями влади України та Литви теми пам’яті про Голокост у внутрішній та зовнішній політиці. Зазначено, що очільники Литви одними з перших на пострадянському просторі почали використовувати тему пам’яті про Голокост з метою демонстрації практик, притаманних політиці країн Європейського Союзу. Натомість в  Україні тема пам’яті про Голокост у міжнародній політиці використовувалася не так активно. У дослідженні йдеться про те, що для українського суспільства зміни увічнення однієї з найбільших трагедій XX ст. в контексті проголошення політики подальшої інтеграції з Європейським Союзом відбувалися повільно. Автор звертає увагу, що в офіційний історичній політиці як Литви, так і України, з одного боку, характерною рисою є героїзація учасників антирадянського підпілля, а з іншого – існує замовчування, а іноді навіть і «вибілювання» негативної політики стосовно єврейського населення. Якщо в Литві героїзація очільників національного руху спротиву розпочалася відразу після проголошення незалежності в 1991 р., то в Україні цей процес розгорнувся лише на початку 2000-х рр. Така історична політика спонукала наукові кола до обговорення дій політиків і засвідчила відмінності у трактуванні та розумінні подій минулого. Використання однобокого образу лідерів антирадянського руху спротиву під час Другої світової війни викликало критику з боку Ізраїлю та науковців інших країн. У підсумку автор зазначає, що включення пам’яті про Голокост в офіційні наративи України та Литви демонструє подальший процес розвитку толерантного ставлення до Іншого в пострадянських суспільствах.