ЕМПІРИЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ОСОБЛИВОСТЕЙ ГРОМАДЯНСЬКОЇ ТА НАЦІОНАЛЬНОЇ САМОІДЕНТИФІКЦІЇ МОЛОДІ: БАЗОВІ ПОНЯТТЯ І ПОКАЗНИКИ

У річищі конструктивно-дискурсивного підходу самоідентифікацію розглянуто як гнучкий дискурсивний конструкт, що постійно трансформується в процесі соціальної взаємодії і зміни психосоціального досвіду особи. З огляду на роль комунікації в розвитку ідентифікаційних процесів запропоновано класифікацію самоідентифікацій на основі способу знаково-символьної взаємодії особи з іншими та світом. Виокремлено чотири рівні самоідентифікації, кожному з яких відповідає певний спосіб використання знаку як засобу: а) позначення ідентичності, б) символічного її осмислення, в) конструювання категорій та ідеалів, з якими особа себе ідентифікує, г) конструювання умов і правил перетворення реальності. Операціоналізовано базові поняття: національну самоідентифікацію визначено як усвідомлення належності до політичної нації – соціокультурної спільноти, що має свій досвід державності, традиції, міфи і символіку, спільні цінності й очікування щодо майбутнього; громадянську – як самовизначення особистості в континуумі виявів суб’єктності та ототожнення із спільнотою, члени якої готові і здатні до обстоювання своїх інтересів у відповідальній, конструктивній соціальній взаємодії. Таким чином розмежовано ці поняття, визначено показники громадянської і національної самоідентифікації та висунуто припущення про особливості їх виявів на різних рівнях.