Взаємодія в сім’ї як чинник розвитку громадянської компетентності молоді

На основі теоретичного аналізу наукових джерел визначено основні поняття дослідження взаємодії в сім᾽ї як чинника розвитку громадянської компетентності сучасної української молоді. До таких понять віднесено компетенції, громадянську компетентність, взаємодію, сім᾽ю як систему, середовище сімейної взаємодії, батьківсько-дитячу взаємодію, умови середовища. З’ясовано, що громадянська компетентність виконує синтезувальну функцію, оскільки базується на опануванні ключових життєвих компетенцій. При цьому зауважено, що завдання створення умов для її становлення не вирішується засобами лише громадянської освіти – значну роль у цьому процесі відіграє сім᾽я, де середовище сімейної взаємодії є майданчиком для засвоєння настановлень, правил і норм, опанування навичок взаємодії, що може сприяти/перешкоджати розвитку громадянської компетентності, та являє собою «навчальний простір» для набуття, опанування різноманітних компетенцій соціальної взаємодії. Розширено уявлення про сім’ю як соціальну систему стійких взаємодій її членів, функціонування якої здатне сприяти розвитку громадянської компетентності дитини. Обґрунтовано припущення про зумовленість розвитку громадянської компетентності дитини особливостями сімейної взаємодії. Наголошено, що сімейне середовище є водночас умовою і джерелом розвитку соціально-психологічних компетенцій дитини: розвивальне сімейне середовище об’єднує умови, якість, тип взаємодії між членами родини, що закладають основу для саморозвитку, набуття та нарощування соціально-психологічних компетенцій, опанування яких сприяє зростанню громадянської компетентності. Проаналізовано батьківсько-дитячу підсистему взаємодії, визначено умови розвитку громадянської компетентності в сімейній взаємодії, до яких віднесено прийняття, довіру, любов, безпеку, здоровий контроль.