Немає людини - немає проблеми

Обґрунтовується потреба переходу від умоглядних тверджень до конкретно-наукового розроблення проблеми впливу трагічних подій радянського минулого на масову психологію та поведінку сучасних українців. На думку авторів, обов’язковим проміжним кроком на цьому шляху має стати висунення придатних для емпіричної перевірки наукових гіпотез. Робиться спроба запропонувати гіпотетичний конструкт, що поєднує масові політичні репресії 30-х років ХХ ст. з фактами побутової злочинності в посттоталітарних суспільствах і зразками сучасної масової культури. Як факти побутової злочинності розглядаються замовні вбивства, що скоюються заради вирішення пересічними громадянами життєвих проблем; як зразки масової культури аналізуються телесеріали, що мимохіть “підказують” такий спосіб вирішення життєвої проблеми. При цьому констатується принципова відмінність ставлення до вбивства у видовищних практиках масової культури і класичних творах художньої літератури, які, засуджуючи вбивство як найтяжчий злочин, засвідчують водночас наявність у масовій психології тенденцій прийнятності побутової злочинності як способу вирішення життєвих проблем. Припускається, що, маючи опертя в масовій психології, політичні репресії 1930-х років справили на неї “зворотний” деструктивний вплив, посиливши та поглибивши згадані тенденції. Висувається також припущення, що інспіроване політичними репресіями трансгенераційне вкорінення стереотипів побутової злочинності відбувається, з одного боку, безпосередньо (за допомогою каналів міжпоколінної комунікації), з другого – за посередництвом масової культури, яка теж обтяжена психологічними наслідками масових політичних репресій. Здійснено мисленнєвий експеримент, що продемонстрував можливість операціоналізації запропонованого гіпотетичного конструкта і, отже, його емпіричної перевірки.