Legal precedent as a source of law in European countries

Метою статті є аналіз та переосмислення юридичної сили та значення правового прецеденту для регулювання правовідносин, що виникають у сфері публічного та приватного права, а також з'ясування його ролі та місця як джерела права на сучасному етапі розвитку правових систем європейських держав, з акцентом на романо-германській правовій сім'ї, шляхом аналізу законодавства та дослідження поглядів науковців різних країн. Огляд наукових досліджень з даної тематики засвідчує, що в різні періоди проблематика юридичної сили джерел права в цілому і місця правового прецеденту серед них, зокрема, завжди були у фокусі уваги вітчизняних та зарубіжних вчених. Проте розглядаючи прецедент як джерело права, основна увага науковцями акцентувалась саме на судовому прецеденті - судової правотворчості, в результаті розгляду конкретних справ, що містить правило поведінки, може поширюватися на інші аналогічні випадки, і це, в свою чергу, зумовило певну однобічність дослідження проблематики правового прецеденту. Наукова новизна. Розроблено теоретичні положення та практичні рекомендації щодо особливостей використання правового прецеденту в країнах, де він не визнається офіційним джерелом права, обґрунтовано позицію щодо необхідності визнання правового прецеденту джерелом права у країнах романо-германської правової сім’ї . Правовий прецедент було визначено автором як правоположення сформульоване в акті уповноваженого державного органу у процесі вирішення конкретного правового питання за відсутності або при невизначеності його законодавчої регламентації, яке містить юридичний принцип (stare decisis) обов’язковий для застосування при вирішенні однорідних справ в майбутньому. Висновки. Різноманіття причин виникнення права, форм його об'єктивації приводять до висновку, що перелік джерел права не може обмежуватися тільки законодавством, а практичне застосування правового прецеденту стає необхідною формою правотворчості, що забезпечує адаптивність права до потреб суспільства та динаміки його розвитку. Необхідність прецедентного регулювання базується на динамічності суспільного життя та потреб у адаптивності права. Слід зазначити, що правовий прецедент є родовим поняттям, оскільки в юридичній діяльності можна виокремлювати судові, адміністративні та інші прецеденти. Тобто «правовий прецедент» – це комплексне поняття, що означає результат вирішення справи правозастосовчим органом, який містить юридичний принцип (stare decisis) обов’язковий для застосування при вирішенні однорідних справ в майбутньому, тобто фактично є своєрідним зразком для регулювання наступних аналогічних правовідносин. Нині, науковцями та практиками відбувається переосмислення значення прецеденту в правових системах країн романо-германської правової сім'ї, в тому числі і в Україні, доктрина яких раніше заперечувала саму можливість існування правових норм в іншій формі, крім офіційного нормативного правового акта або санкціонованого положення.