Систематичне порушення встановлених правил проживання, вчинене особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі: проблеми кримінально-правової кваліфікації та вдосконалення законодавства

Мета статті. З метою з’ясування змісту ключових ознак складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 390 КК України, у формі систематичного порушення встановлених правил проживання, вчиненого особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі, проаналізувати сучасні наукові підходи до тлумачення зазначеної норми, на цій основі сформулювати пропозиції із подальшого вдосконалення кримінального законодавства та рекомендації стосовно забезпечення безпомилковості його застосування. Наукова новизна. Відповідний аналіз дозволив установити низку вад кримінально-правового регулювання як на правотворчому, так і на правозастосовному рівнях. Констатується, що попереднє притягнення особи до дисциплінарної відповідальності за порушення встановлених правил проживання формально зумовлює настання кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ч. 1 ст. 390 КК України. Обґрунтовано, що систематичне порушення встановлених правил проживання, вчинене особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі, будучи на сьогодні кримінально караним проявом ухилення від відбування цього покарання, потребує декриміналізації через об’єктивну нездатність заподіювати істотну шкоду інтересам правосуддя. Критикуються з цього приводу інші позиції, що висловлюються в літературі. За підсумками вивчення результатів судової діяльності встановлено, що здебільшого вина в ухиленні від відбування покарання у виді обмеженні волі (у досліджуваній формі) лише презюмується, що свідчить про широку практику об’єктивного вмінення за цією категорією справ. Доводиться, що систематичне порушення встановлених правил проживання, вчинене особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі, завжди становить продовжуваний злочин. Відповідно, якщо така особа вчиняє кілька порушень правил проживання, кожне з яких характеризується виникненням самостійного умислу, то продовжуваність злочину у цьому випадку виключається. Висновки. Висловлюється рекомендація при кваліфікації злочину, передбаченого ч. 1 ст. 390 КК України, установлювати відсутність цього складу злочину через відсутність прямого умислу як його обов’язкової ознаки у разі, якщо порушення встановлених правил проживання не були пов’язані з наміром ухилитись від відбування покарання, що сформувався заздалегідь – до вчинення першого з таких порушень.