Конституційний статус суддів: порівняльні аспекти правового регулювання держав Європи та Азії

Метою статті є проведення порівняльно-правового дослідження конституційного закріплення принципів статусу суддів у сучасних державах Європи та Азії. Наукова новизна полягає у спробі дослідити проблемні аспекти конституційно-правового регулювання статусу суддів у сучасних демократичних державах та на основі проведеного аналізу положень конституцій зарубіжних країн виділити конституції тих держав, де законодавець прагнув досить повно відобразити принципи конституційно-правового статусу суддів і гарантії його забезпечення, а також конституції, де ці аспекти регламентуються більшою чи меншою мірою фрагментарно. Висновки. Проведений аналіз положень конституцій зарубіжних країн в частині регулювання статусу суддів дає підстави для їх диференціації за певними особливостями, а саме: 1) де законодавець прагнув досить повно відобразити принципи конституційно-правового статусу суддів і гарантії його забезпечення (з проаналізованого вище – це Німеччина, Польща, Україна, Іспанія, Казахстан); 2) де ці аспекти регламентуються більшою чи меншою мірою фрагментарно або в нерозривному зв’язку із закріпленням базових основ судоустрою (Франція, Болгарія, Бельгія, Чехія, Білорусь, Японія). Незважаючи на відмінності в обсязі та формулюваннях, відповідних зовнішніх і внутрішніх ознак правового статусу професійного судді, гарантій його забезпечення, загальним є вектор нормативно-правового регулювання, яке на ідеологічному рівні ґрунтується на одних і тих самих концепціях. Головним чином, це стосується визнання незалежності суддів як основоположного принципу їх правового статусу в сучасному демократичному суспільстві, з чим пов’язані і всі інші принципи разом із гарантіями їх здійснення. Принцип незалежності судової влади та самого судді (суддів) обумовив й закріплення на конституційному рівні положень про незмінність і недоторканність суддівського корпусу, створення для цього особливих соціальних, фінансових і навіть нормативних умов. Про останні свідчать, з одного боку, визначення, закріплені в багатьох конституціях зарубіжних країн, щодо необхідності прийняття окремого органічного закону про статус суддів, а з іншого боку, – приписи щодо врегулювання цих питань виключно на законодавчому рівні.