Забезпечення прав людини (свободи слова) у процесі вдосконалення комунікації органів влади та інформаційного суспільства

Метою статті є дослідження актуальних питань із забезпечення основоположних прав людини, зокрема права на свободу слова, у процесі налагодження ефективних комунікацій органів влади та громади в умовах розвитку інформаційного суспільства. Наукова новизна полягає в тому, що вперше на основі історико-компаративного аналізу досліджується еволюційний розвиток права громадян на свободу слова на європейському континенті у період формування комунікаційних відносин органів влади та громади. Особлива увага у цьому процесі приділяється інституту засобів масової комунікації, які постають інструментарієм формування громадської думки. В умовах стрімкого розвитку інформаційного суспільства принципи забезпечення свободи слова потребують постійного правового «віддзеркалювання» у законодавчій базі держави. Висновки. По-перше. У владно-громадській комунікації процес безпосередньої взаємодії виступає механізмом, який повинен збалансувати різні за суттю владні та громадські інтереси, засобом пошуку ефективних інструментів побудови інформаційного суспільства в Україні. Водночас у соціальному організмі суспільства і влади поєднані два складних та суперечливих інститути, які на конкурентній основі змагаються за первинне право на врегулювання соціально-правових проблем, що становлять основу необхідної взаємодії, а саме: принципи свободи слова та засади здійснення державної інформаційної політики. По-друге. Прагнення до комунікаційного балансу, взаємної відповідальності та рівноправності виступає методологічною основою в оцінці механізмів взаємодії влади і громади, що впливає на перспективне розв’язання невідкладних завдань забезпечення в Україні розвитку інформаційного суспільства, метою яких є гарантоване державою забезпечення прав і свобод громадян, і, у першу чергу, – права на свободу слова. По-трете. Новітнє методологіювання проростає на ґрунті права як комунікації та інформаційно­правової сфери комунікації, покладеної в основу суб’єкт­об’єктної взаємодії влади і громади. Комунікаційна практика та застосовувані нею різновиди інструментарію формуються крізь призму дії філософських законів: єдності і боротьби протилежностей; переходу кількісних змін у якісні; заперечення, які і віддзеркалюють рівень правового забезпечення взаємодії влади та громади на засадах гуманізації, рівності, справедливості і свободи слова. Це, власне, і забезпечує системність, єдиноспрямованість й уніфікованість підходів до вибору механізмів взаємодії влади та громади.