Доказування у цивільному судочинстві: процесуальний, розумовий і пізнавальний аспекти

Мета статті полягає у дослідженні співвідношення між процесуальним та розумовим аспектами в доказуванні і виробленні висновків щодо сутності доказування у цивільному судочинстві. Наукова новизна. Проаналізовано процесуальну форму, в межах якої здійснюється доказування, котру охарактеризовано такими рисами: 1) законодавча регламентація процесуальним законом; 2) імперативний характер; 3) деталізація судових процедур; 4) визначеність процесуальних наслідків; 5) універсальність. Розглянуто розумовий аспект доказування, співвідношення доказування як процесуальної діяльності і доведення як логічної діяльності. Досліджено сутність судового пізнання, співвідношення пізнання і доказування Обґрунтовано, що спроби штучно розділити доказування на окремі складові (доказування і доведення; доказування і пізнання) не відповідають його природі. Доказування є не набором окремих самостійних компонентів, а поєднанням різної за природою діяльності в одне комплексне явище – різновид судового пізнання. Висновки. Встановлення обставин цивільної справи поєднує практичні начала та процеси мислення, які неможливо відділити одне від одного. Відтак, розуміння судового доказування як виключно процесуальної чи суто логічної діяльності може дати лише часткове уявлення про це багатогранне явище, в якому розумовий і прикладний елементи знаходяться у стані нерозривного зв’язку та постійної взаємодії. Тому найбільш обґрунтованою з усіх наявних концепцій доказування видається теорія, яка пов’язує його з пізнанням. Категорія «пізнання» дозволяє осягнути всі процеси, що відбуваються при встановленні обставин цивільної справи, та найбільш точно характеризує специфіку доказування як різновиду судового пізнання. Судове пізнання забезпечує рух від початкового припущення про факти, викладені в заявах по суті справи, до встановлення кожної обставини справи і формування на цій основі загального знання про всі юридично значимі для неї дії і події, що в кінцевому призначенні спрямовується на досягнення мети цивільного судочинства у справі.