Удосконалення правової охорони культурної спадщини в Українській РСР (середина 1940-х – початок 1950-х років)

Метою статті є аналіз специфіки правового регулювання охорони культурної спадщини в Українській РСР у повоєнні роки. Наукова новизна. За результатами аналізу нормативних актів виявлено специфіку правового регулювання охорони культурної спадщини в Українській РСР у повоєнні роки. Виокремлено основні напрямки правового регулювання охорони культурної спадщини у розглядуваний період. Висновки. Специфікою розвитку пам’яткоохоронного законодавства досліджуваного періоду є вироблення його засад у союзному центрі й ухвалення загальносоюзних документів, які в основному дублювалися відповідними актами союзних республік. Водночас Українська РСР, пам’ятки якої чи не найбільше постраждали у роки Другої світової війни, активно проводила власну пам’яткоохоронну діяльність, розробляючи, серед іншого, й необхідні нормативні акти. У нормативно-правовому забезпеченні охорони культурної спадщини в Українській РСР воєнного та повоєнного періоду можна до певної міри умовно виокремити три основні напрямки: 1) відновлення діяльності історико-архітектурних заповідників та створення нових музеїв і заповідників; 2) правове забезпечення увіковічення пам’яті полеглих у роки Другої світової та попередніх воєн; 3) удосконалення системи обліку та реєстрації об’єктів культурної спадщини. Загалом у цей період було розроблено та схвалено ряд важливих документів, зокрема постанову РНК УРСР 1944 р. «Про повернення музейних експонатів», постанову РНК УРСР і ЦК КП(б)У 1945 р. «Про заходи до впорядкування стану пам’яток культури, старовини і природи на території Української РСР», постанову РНК УРСР 1948 р. «Про заходи до поліпшення охорони пам’ятників культури на території Української РСР», Інструкцію про порядок обліку, реєстрації і тримання археологічних та історичних пам’ятників на території Української РСР 1950 р. та інші, які не лише дали змогу відбудувати й реставрувати пошкоджені в роки війни пам’ятки, а й налагодити процес їх обліку, реєстрації, охорони та збереження, тим самим врятувавши для нащадків важливі об’єкти культурного надбання, створені попередниками упродовж багатьох століть.