Захист свідків і потерпілих осіб у транснаціональному кримінальному праві

У статті розглядаються міжнародні стандарти захисту свідків та потерпілих осіб у сфері кримінального судочинства, які слугують моделлю для національної системи кримінального правосуддя і втілені у деклараціях, конвенціях, угодах, резолюціях, рекомендаціях та інших міжнародних актах. Важливу роль у їх розробці відіграють міжнародні організації, зокрема Організація Об’єднаних Націй, Рада Європи, Європейський Союз, Міжнародний кримінальний суд та інші. Аналізуються документи та рішення, ухвалені конгресами ООН з питань попередження злочинності та поводження із правопорушниками: Каракаська декларація 1980 р., Міланський план дій 1985 р., Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживань владою 1985 р., в якій викладені основні принципи захисту свідків та потерпілих осіб у транснаціональному кримінальному праві, та інші документи. Особлива увага приділяється Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р., в якій містяться положення щодо захисту свідків та потерпілих у зв’язку зі здійсненням транснаціональних злочинів.Досліджуються заходи із захисту свідків, що беруть участь у кримінальному судочинстві; аналізується законодавство окремих держав і дається порівняльна характеристика. Автор розглядає програми, які забезпечують захист свідків та потерпілих осіб, а також надання їм моральної та матеріальної допомоги, зокрема в США, Німеччині та інших державах. Метою статті є вивчення змісту, завдань та принципів реалізації міжнародно-правових актів, направлених на регулювання відносин захисту свідків і потерпілих осіб у транснаціональному кримінальному праві.Наукова новизна. Виявляються основні проблеми у регулюванні відносин захисту свідків та потерпілих осіб у транснаціональному кримінальному праві, зокрема досліджується необхідність узгодженості норм транснаціонального кримінального права і національного законодавства країн з різними правовими системами, обміну інформацією про найбільш успішні види практичної діяльності, удосконалення програм захисту свідків та потерпілих осіб у тих державах, де вони існують, і прийняття таких програм, насамперед, у тих країнах, де особливо швидко розвивається транснаціональна злочинність.Висновки. Щодо захисту свідків та потерпілих у міжнародному кримінальному праві склались міжнародні стандарти охорони прав цих осіб у сфері відправлення правосуддя, що представляють собою нормативно виражені положення, напрацьовані на міждержавному рівні, адресовані державам, які зобов’язані в межах своєї юрисдикції забезпечити охорону прав своїх громадян. Досягнення цього завдання можливе при наявності внутрішньодержавного механізму імплементації міжнародних кримінальних норм, що дозволить забезпечити повну, всебічну і своєчасну реалізацію взятих державою міжнародних зобов’язань у сфері захисту свідків та потерпілих осіб у кримінальному судочинстві.