
Дипломатична діяльність УНР щодо визнання автокефалії Української церкви у 1919 – 1920 роках
Author(s) -
I. М. Myshchak
Publication year - 2019
Publication title -
naukovì zapiski ìnstitutu zakonodavstva verhovnoï radi ukraïni
Language(s) - Ukrainian
Resource type - Journals
ISSN - 2220-1394
DOI - 10.32886/instzak.2019.04.02
Subject(s) - political science
Мета статті – аналіз дипломатичної діяльності Української Народної Республіки щодо визнання автокефалії Української церкви у 1919 – 1920 роках. Наукова новизна. Розкрито політику Української Народної Республіки та Української держави по відношенню до церкви. Проаналізовано зовнішньополітичну діяльність Української Народної Республіки щодо визнання автокефалії Української церкви. Висвітлено особливості роботи українського посла в Туреччині О. Лотоцького та його перемовини з Константинопольським патріархатом щодо надання автокефалії Українській церкві.Висновки. Рух за автокефалію Української церкви розпочався на початку 1917 р. як громадська ініціатива, а організованого вигляду набув наприкінці 1917 р. зі створенням Всеукраїнської православної церковної ради. Українська Центральна Рада та гетьман П. Скоропадський не виробили чіткої позиції щодо автокефалії Української церкви, декларуючи невтручання у церковні справи, і не вели на зовнішньополітичній арені відповідної діяльності. Натомість Директорія УНР проводила найбільш чітку позицію по відношенню до церкви та її незалежності, ухваливши 1919 року закон про автокефалію Української церкви. На виконання положень цього закону була спрямована діяльність українських дипломатів за кордоном щодо визнання Української церкви в країні перебування. Найбільш послідовно така позиція проявилася у відправці до Туреччини послом України колишнього Міністра віросповідань О. Лотоцького з проханням українського уряду до Константинопольського патріархату надати автокефалію Українській церкві. Серед інших зовнішньополітичних кроків української влади слід відзначити ініціативу звернення українців з різних держав світу до Константинопольського патріархату з проханням підтримати й благословити Автокефальну Православну Українську Церкву та призначити в Україні свого представника, що де-факто свідчило б про визнання Української церкви. Однак на дипломатичному рівні спроби Директорії УНР добитися визнання автокефалії Української церкви так і не досягли успіху.