Старости як посадові особи системи органів місцевого самоврядування в Україні: історико-правовий аспект

Мета статті. У статті розглянуто інститут старости як посадової особи в системі органів місцевого самоврядування, його генезу та функції у різні періоди правового розвитку України. Встановлено походження та роль старости як посадової особи в місцевому самоврядуванні України, а також досліджено її повноваження, запропоновано шляхи удосконалення правового статусу старости. Наукова новизна. У зв’язку із введенням посади старости в систему органів місцевого самоврядування України пропонується вперше дослідити історико-правовий аспект інституту старости як посадової особи в системі органів місцевого самоврядування, його генезу та функції у різні періоди правового розвитку України. Висновки. Еволюція розвитку старост поєднала в цій ланці представника громади (у тому числі місцевих інтересів перед державною владою) та адміністративної посадової особи – представника держави на місцях. Це підтверджується тим, як в різні періоди правового розвитку України державна влада підходила до формування цих посад: шляхом обрання населенням, як представника місцевого самоврядування, або призначення чи погодження державою, як державного керівника нижчої адміністрації. Саме поєднання самоврядних та державних функцій в одній ланці стало особливістю становлення та розвитку інституту старост. Реформуючи місцеве самоврядування, держава змінює місцевий адміністративно-територіальний устрій, об’єднуючи сільради, селища і міста в громади, запроваджуючи спеціальних посадових осіб – старост, що, без попередніх конституційних змін та прийняття спеціальних законів, не є аргументовано правильним. Визначити ж справжній коефіцієнт корисної дії системи стримувань і противаг в органах місцевого самоврядування із введенням посади старости в подальшому можливо буде лише за допомогою дослідження і врахування дії чинників соціально-політичного характеру. У зв’язку з цим старостам ще потрібно буде довести свою дієвість та спроможність як посадових осіб у системі місцевого самоврядування, що обираються безпосередньо населенням, але провадять виключно виконавчу діяльність на території громад і за посадою входять до складу виконавчих комітетів місцевих рад ОТГ. На цьому шляху вже прийняті базові зміни в чинному законодавстві України. Але старостам необхідно ще пройти апробацію часом та практикою на предмет своєї дієздатності. У перспективі законодавцю все ж таки доцільно удосконалити правовий статус старости шляхом найменування цієї посади як «сільський, селищний староста» (на зразок перейменування голів місцевих рад на сільських, селищних, міських голів у 1994 році), що відповідало б історичній спадкоємності, а також врегулювати на законодавчому рівні повноваження цих посадових осіб з огляду на приклади минулого. Це прийняття спеціального «типового положення про старосту», визначення кількісного та персонального складу виконавчого комітету ради громади (до якого входить за посадою староста), утворення в старостинських округах відповідних структурних підрозділів зі старостами на чолі (на зразок «офісів старости») з необхідними спеціалістами (наприклад, помічниками старост), а також слід передбачити у чинному законодавстві обрання тимчасовових виконувачів обов’язків старост у випадку вакантності цієї посади до проведення відповідних виборів. Вказані зміни надали б можливість забезпечити для цієї посадової особи ефективне виконання спеціальних обов’язків (вчинення нотаріальних дій, реєстрації актів цивільного стану, накладення адміністративних стягнень та ін.), а також зміцнити правовий статус цих посадових осіб, їхнє особливе місце в системі місцевого самоврядування.