САМОВРЯДУВАННЯ СІЛЬСЬКИХ ОБИВАТЕЛІВ УКРАЇНСЬКИХ ГУБЕРНІЙ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХІХ – ПОЧАТКУ ХХ СТ.: УРОКИ ДЛЯ СЬОГОДЕННЯ

Вперше у науковій літературі з метою актуалізації історичних уроків у контексті реалізації в Україні реформи місцевого самоврядування узагальнено досвід функціонування в українських губерніях у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. системи громадського управління селом. Наголошено, що, за задумами реформаторів, які спиралися на відповідний європейський досвід, залучення до управління селом його мешканців мало сприяти становленню в Російській імперії локальної демократії та поступовому запровадженню в ній народовладдя. Авторка наголошує: оскільки, за Конституцією України, місцеве самоврядування покликане бути виявом народовладдя, аналіз вказаного історичного досвіду слугуватиме осмисленню концептуальних засад реформи публічного управління з його складником – місцевим самоврядуванням – та чималої кількості практичних проблем останнього. На думку дослідниці, попри суперечливий та перехідний (транзитивний) характер громадського управління селом, загострює потребу всебічного вивчення його здобутків, прорахунків і негативних явищ той факт, що станово-територіальні громади сільських обивателів відіграли неабияку роль у поваленні на початку 1917 р. імперської влади та розпаді країни. З огляду на це, авторка звертає увагу на проблему відчуження мешканців сучасних територіальних громад від влади, проводить історичні паралелі й порівнює засади функціонування інституту сільських старост півторасотрічної давнини із засадами функціонування інституту старост у територіальних громадах нині, окреслює завдання розбудови інфраструктури місцевого самоврядування, необхідності створення виважених відносин між органами місцевого самоврядування й органами адміністративної вертикалі України. Резюмується щодо необхідності сприяти комунікації центральної влади з мешканцями регіонів через органи місцевого самоврядування.