ІНСТИТУТ СУДДІВСЬКОГО ВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ: ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АНАЛІЗ СУТНОСТІ

Відзначено, що забезпечення незалежності судів та суддів – це комплексний процес, що вимагає реалізації від низки суб’єктів різнобічних заходів щодо функціонування справедливого, безстороннього та неупередженого суду. Ключова роль у забезпеченні вказаного покладається саме на органи суддівського врядування як відповідальних суб’єктів, що мають повноваження як самостійно виконувати такі функції, так співпрацювати з іншими уповноваженими чи заінтересованими особами (органами) у процесі їх реалізації. Оскільки законодавчого та науково-доктринального висвітлення основ інституту суддівського врядування наразі досить мало, це спонукає до більш ґрунтовних наукових пошуків щодо виявлення його теоретико-правової сутності. Акцентовано, що хоч інститут суддівського врядування як самостійний, конституційний механізм забезпечення незалежності суддів в Україні тільки нещодавно отримав своє законодавче закріплення, однак він має довголітню історію становлення, перебуваючи сьогодні на етапі формування своєї функціональності. Сьогодні органи суддівського врядування вирішують та організовують процеси щодо забезпечення належної реалізації низки правових можливостей судової влади й охоронять (захищають, відстоюють) права суддів, що є прямо витікаючими зі змісту правового концепту «незалежність суддів в Україні». Визначено, що Вища рада правосуддя є вищим органом судової гілки влади в Україні у підзвітності якого є інші органи системи суддівського врядування, відносини між якими будуються на різнобічних рівнях та характеристиках. Підзвітність у цьому аспекті передбачає не керівництво діяльністю інших органів системи суддівського врядування в Україні, а те, що Вища рада правосуддя: 1) несе відповідальність за стан реалізації незалежності судової системи, складових її структури плануючи свої дії, а також діяльність інших органів суддівського врядування на основі компромісу та балансу внутрішніх та зовнішніх факторів, формуючи нові адміністративні форми ведення діалогу; 2) залучає до вирішення питань сфери свої компетенції нових учасників (суб’єктів адміністративних повноважень) у тому числі шляхом делегування їм відповідальності за реалізацію конкретних напрямів забезпечення незалежності судової системи; 3) забезпечує комунікативну взаємодію між усіма уповноваженими та зацікавленими сторонами багатоступінчастих процесів представництва судової гілки влади.