ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ КРИМІНОЛОГІЧНОЇ БЕЗПЕКИ ВІД СУСПІЛЬНО НЕБЕЗПЕЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ РЕЛІГІЙНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Актуальність статті полягає в тому, що на даний час в Україні діє велика кількість релігійних організацій, які в тій чи іншій мірі мають суспільно небезпечний характер. Їх діяльність ставить під загрозу такі соціальні цінності, як життя і здоров›я людини, законні інтереси сім›ї, права та свободи неповнолітніх, власність і порядок здійснення економічної діяльності, здоров›я та моральність населення і ряд інших. Особлива небезпека цього явища полягає у залученні в діяльність подібних організацій молодих людей, тобто молодого потенціалу країни, який може бути втрачений для суспільства у зв›язку з їх переходом до кримінального середовища. Як правило, у науковій літературі подібного роду релігійні організації носять назви «сект», «тоталітарних сект», «деструктивних культів» та ін. Дані поняття мають богословське, релігійне, філософське, психологічне значення, але не мають чіткого правового визначення. В даний час відсутня єдина загальноприйнята наукова термінологія для визначення організацій подібного роду, в зв›язку з цим, представляється доцільним використовувати поняття «суспільно небезпечна релігійна організація». Метою дослідження є аналіз суспільно небезпечного характеру діяльності деяких релігійних організацій та вироблення науково обґрунтованих рекомендацій щодо забезпечення кримінологічної безпеки суспільства і особи від їх впливу. Визначено, що серед жертв даних організацій широко поширені такі категорії осіб: родичі і знайомі членів розглянутих об›єднань, співробітники правоохоронних органів, працівники органів законодавчої, виконавчої та судової влади, лікарі, вчителі, ряд інших категорій службовців і інші особи. Основною формою віктимологічної профілактики є підвищення рівня релігійної освіти осіб перерахованих вище категорій. Для реалізації цього заходу необхідна участь і допомога не тільки законодавчого та виконавчого органів, а й культуроутворюючих спільнот. Підвищення рівня релігійної освіти має сприяти зменшенню інтересу громадян до релігійних організацій, які неодноразово дискредитували себе і залученню до традиційних релігійних організацій, орієнтиром яких була і залишається соціальна людина.