ХУДОЖНЯ АНТРОПОЛОГІЯ В НОВЕЛІСТИЦІ МАРКА ЧЕРЕМШИНИ

Український літературний процес кінця ХІХ – початку ХХ століть значну роль відводив людині, котра прагне віднайти себе у світі. Митці відображали як реалії життя людини, її психологічні стани за певних обставин, так і внутрішнє єство, почуття та настрій персонажа, що було ознакою модернізму. Творчість Марка Черемшини формувалася під впливом сучасних йому культурно-історичних реалій, європейської філософії. Попри значну увагу дослідників до відображення письменником своїх персонажів виникає потреба вивчення художньої антропології письменника у зв’язку з його власним філософським розумінням існування людини у світі. Марко Черемшина зображує світ і людину в ньому метафізично, акцентуючи на несвідомому персонажів, їх внутрішньому єстві, часто ставить їх в екзистенційні межові ситуації. Такому підходу автора до творення художньої антропології сприяли як модерністська рецепція фольклорно-міфологічних образів та мотивів, так і новітні напрямки європейської філософії, зокрема філософія життя Ф. Ніцше. Одним із маркерів художньої антропології Марка Черемшини є вітаїстичний мотив повноти людського життя, любові, що набув найпотужнішого звучання у збірці новел «Парасочка». Аналіз художньої антропології письменника допомагає глибше зрозуміти невичерпний феномен його творчості. Дослідження доповнює уявлення про особливий філософічний тип мислення Марка Черемшини, накреслює подальші аспекти вивчення його новелістики, зокрема в руслі міждисциплінарних досліджень.