ДО ПИТАННЯ ЗАСТОСУВАННЯ §1 (B) СТАТТІ 5 КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПР АВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Розвиток кримінальних процесуальних відносин обумовлює важливість проведення дослідження їх окремих аспектів. Так, Україна, ратифікувавши Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод ще у 1997 р., взяла на себе зобов’язання забезпечити загальне та ефективне визнання і додержання проголошених у Загальній декларації прав людини та безпосеред-ньо Конвенції прав, до того ж визнала обов’язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини. Однак, і досі залишаються питання щодо тлумачення та правозастосування §1(b) ст. 5 Конвенції, який визначає випадки легального обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість. В статті проаналізовано два аспекти §1(b) ст. 5 Конвенції, а також визначено умови, за наявності яких можна вважати правомірним обмеження права особи на свободу та особисту недоторканість. Зокрема, за невиконання судового рішення законним буде арешт чи затримання особи, коли: 1. вона була повідомлена про винесення судового рішення щодо неї; 2. вона мала можливість виконати припис суду, але не зробила цього. У свою чергу, арешт чи затримання особи для забезпечення виконання будь-якого обов'язку, встановленого законом, буде вважатися правомірним обмеженням права на свободу та особисту недоторканість, коли: 1. зобов’язання, покладене на неї, є точним і конкретним; 2. воно не може бути виконано більш м’яким способом. Визначено, що національними прикладами дії § 1 (b) ст. 5 ЄКПЛ є: ст. 140, ч. 3 ст. 187, ст. ст. 188-191, ч. 3 ст. 236, ч. 6 ст. 237, ч. 1 ст. 323, ч. 1 ст. 327 та ст. 476 КПК України, а також проаналізовано особливості їх застосування. Констатовано, що норми КПК відповідають механізму, визначеному Кон-венцією. Проте з аналізу національної судової практики можна дійти висновку про наявність помилкового підходу в окремих випадках застосування певних правових положень у цій площині.