СТАТТЯ 5 КОНВЕНЦІЇ ПРО ЗАХИСТ ПРАВ ЛЮДИНИ І ОСНОВОПОЛОЖНИХ СВОБОД: ПРАКТИКА ЄСПЛ

Стаття присвячена дослідженню практики ЄСПЛ щодо порушень по статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (Право на свободу і особисту недоторканність). Представлені рішення Європейського суду з прав людини, які розкривають мету статті 5; тлумачення принципу правової визначеності у категорії судових справ, які пов’язані з правом на свободу, якості закону, забороні свавільному арешту тощо. Автор звертає увагу на те, що поняття «свавілля» у статті 5 п. 1 має більш широке значення, аніж просто недотримання національного законодавства. Позбавлення волі може бути законним з точки зору внутрішнього права, але все ж свавільним в розумінні Конвенції, порушуючи тим самим її положення (Creangă v. Romania, § 84). Практика ЄСПЛ щодо тримання особи під вартою на підставі обвинувального вироку без конкретних підстав, передбачених національним законодавством є порушенням статті 5 п. 1 (Baranowski v. Poland). Це стосується і практики автоматичного продовження попереднього ув’язнення без будь-яких законних підстав (Svipsta v. Latvia). Крім того, автор наводить приклади практики ЄСПЛ щодо відсутності або недостатнього обґрунтування рішень судів про обмеження свободи осіб та про тримання осіб під вартою; звертає увагу на те, що одним із елементів, який враховується ЄСПЛ при оцінці законності тримання під вартою згідно зі статтею 5 п. 1 є мотиви рішення суду. Відсутність будь-яких підстав у рішеннях судових органів, які санкціонують тримання під вартою протягом тривалого періоду часу, може бути несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленим у статті 5 § 1 (Stašaitis v. Lithuania).