МОРФОЛОГІЧНІ І СЕМАНТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ АРАБСЬКИХ ЗАПОЗИЧЕНЬ В ІНДОНЕЗІЙСЬКІЙ МОВІ

Серед найважливіших джерел мовних запозичень індонезійської мови виділяють санскрит, арабську, голландську, англійську, китайську, перську, тамільську, португальську мови, а також мову гінді та місцеві острівні мови індонезійських народностей. У статті аналізуються морфологічні і семантичні особливості арабських запозичень, як одних з найбільш численних. Розглянуто словотвірні процеси, які найчастіше використовується при утворенні арабських запозичень в індонезійській мові, а саме афіксацію. Виявлено, що у процесі афіксації відбувається додавання деривативних та флективних афіксів до іншомовної основи з утворенням нової граматичної і семантичної структури. Серед словотвірних афіксів індонезійської мови, які використовуються для утворення арабізмів, є: дієслівні («meN-», «-an», «ber-», «ter-» ), іменникові («se-», «-in», «-at», «peN-an», «ke-an») та прикметникові («-i», «-iah», «-ah», «-wi»). Виокремлено три типи деформацій значення арабських запозичень: розширення значення, звуження значення та повна розбіжність. Це зумовлено використанням арабізмів в індонезійській мові в іншій сфері застосування або асиміляцією їх значення з локальними мовними реаліями.