
Крайня необхідність: історико-правовий аспект законодавчого закріплення на українських землях
Author(s) -
М. Шуп’яна
Publication year - 2019
Publication title -
юридичний вісник
Language(s) - Ukrainian
Resource type - Journals
eISSN - 2664-6277
pISSN - 1561-4999
DOI - 10.32837/yuv.v0i4.997
Subject(s) - political science , legislature , legislator , lawmaking , ukrainian , law , harm , criminal code , state (computer science) , criminal law , action (physics) , legislation , linguistics , philosophy , algorithm , computer science , physics , quantum mechanics
Стаття присвячена дослідженню питання розвитку законодавчого регулювання інституту крайньої необхідності. Проаналізовано основні етапи розвитку даного інституту кримінального права на території України. Автор акцентує увагу на закономірностях у законодавчому закріпленні ознак крайньої необхідності та їх змісту. Автором виділено три основні етапи розвитку правового регулювання даного інституту. У статті наголошується на тому, що заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності на ранніх етапах українського законотворення визнавалось як таке, що лише пом’якшує відповідальність особи. Наступним етапом було визнання крайньої необхідності, як обставини, що виключає кримінальну відповідальність. І лише на сучасному етапі заподіяння шкоди у стані крайньої необхідності є обставиною, що виключає злочинність діяння. У даному аспекті поворотним моментом у ставленні законодавця до інституту крайньої необхідності виявилось положення, закріплене у КК Української РСР 1960 р., який зі змінами діяв аж до 2001 р., у якому вперше стан крайньої необхідності визнано обставиною, що виключає злочинність діяння. Також у статті наголошено на змінах, які відбулася не лише у змісті стану крайньої необхідності, а й у спрямованості даного стану. Автор наголошує на тому, що спочатку крайню необхідність розглядали лише, як можливість захисту свого життя від небезпеки, що загрожує і своїм джерелом має або собаку або голод. У подальшому йдеться про можливість збереження інших інтересів, проте виключно особи, котра захищається. На сучасному етапі особа вправі відвертати небезпеку, що загрожує будь – яким правоохоронюваним інтересам, як її так і інших осіб, якщо при цьому не було перевищено меж крайньої необхідності. На підставі аналізу нормативних джерел з’ясовано сутність ознак крайньої необхідності та її меж.