
Референдум як форма безпосередньої демократії: історико-правові аспекти
Author(s) -
В. Кириченко,
Ю. Соколенко
Publication year - 2019
Publication title -
юридичний вісник
Language(s) - Ukrainian
DOI - 10.32837/yuv.v0i4.969
Subject(s) - referendum , democracy , political science , legislation , chemistry , law , politics
У статті визначено теоретичні та практичні проблемні питання інституту референдуму як форми безпосередньої демократії та напрями їх вирішення в законодавстві України. Розглянуто генезу появи терміну “референдум”, розвиток інституту референдуму в Швейцарії та доведено, що понад 50 відсотків усіх проведених загальнонаціональних референдумів у світі припадає саме на неї, а також стверджується, що референдум у Швейцарії є справжнім механізмом впливу громадськості на вироблення державної політики. Обґрунтовано, що не можна змішувати або ототожнювати термін “вибори” з терміном “референдум” у зв’язку з тим, що їх відмінність полягає в об’єкті волеви-явлення виборців. Констатується, що після Другої світової війни і завершення процесів деколонізації референдум стає загальновизнаним, універсальним інститутом безпосередньої демократії та закріплюється в конституціях більшості держав світу. Наведено приклади проведення референдумів в Україні та звернута увага на те, що рішення референдуму від 16 квітня 2000р. так і не було імплементовано до вітчизняного законодавства. Зазначено, що референдум, який вважається найдемократичною формою волевиявлення громадян, закріплено на конституційному рівні в 36 із 42 держав континентальної Європи. Наголошується, що референдум виконує в суспільстві визначальну роль, є способом формування громадської думки, формою реалізації політичних прав громадян, а також може використовуватися навіть у демократичній державі як противага представницькій демократії, але при дотриманні певних умов. По-перше, питання яке виноситься на референдум, повинно бути доступним для розуміння звичайному виборцю; по-друге, до початку про-ведення референдуму слід попередньо обговорити питання, що виноситься на розсуд виборців, насамперед у засобах масової інформації. Тільки за виконанням цих умов референдум дає можливість народу висловити свою волю та уникнути політичного маніпулювання з боку держави. Наведено думки окремих науковців щодо поняття терміну “референдум”. Констатується, що в юридичній літературі термін “плебісцит” вважається синонімом терміна “референдум”. При цьому звернута увага на те, що смислове позначення цих термінів не завжди співпадають, і тому в різних державах чинне законодавство по-різному підходить до зазначених інститутів. Тобто, плебісцит розглядається як один з різновидів референдуму за предметом, водночас за своєю політико-право-вою природою і порядком проведення вони є тотожними. Підтримано пропозицію В. Ковальчука про те, що в новому законі про всеукраїнський референдум, повинно бути передбачено право на проведення консультативних референдумів, у тому числі “плебісцитних референдумів”. Обґрунтовано доцільність вивчен-ня позитивного досвіду зарубіжних демократичних держав щодо проведення референдумів, внесення необхідних змін і доповнень до розділу ІІІ “Вибори, референдум” Консти-туції України та прийняття законодавчого акту про всеукраїнський референдум, відсутність якого нега-тивно впливає на подальший розвиток демократичних засад, розвитку громадянського суспільства взагалі, та підвищення ролі громадян у прийнятті найважливіших рішень внутрішньополітичного та зовнішньополітичного значення зокрема.