Международно-правовая деятельность франкских королей в первой половине VI века

У статті досліджено міжнародно-правовий аспект юридичної діяльності франкських королів із династії Меровінгів. Особливу увагу присвячено нащадкам короля Хлодвіга – Теодоріху, Теодеберту, Теодебальду. Їхнє правління сукупно охоплює період з 511 по 555 рр. і характеризується зростанням могутності Франкського королівства. Зокрема, франки підкорили племена алеманнів, тюрингів, бургундів, успішно протистояли саксам. Однак, з історико-юридичної точки зору, найважливішим аспектом франкської історії завжди була участь франкського племені в італійському політичному житті. Протягом 511-555 рр. франки активно втручалися у внутрішню політику Остготського королівства, що функціонувало на теренах Італії, Провансу та Далмації з дозволу Східної Римської імперії (Візантії). Автором здійснено міждисциплінарний аналіз першоджерел (анналів, хронік, літописів, кодексів), що дозволяє зробити висновок про формальне визнання франкськими королями верховної влади візантійських імператорів протягом першої половини VI століття. Відтак, на матеріалі міжнародно-правової діяльності Меровінгів можна чітко прослідкувати різницю між юридичним і політичним станом справ у ранньому середньовіччі. З юридичної точки зору, Франкське королівство завжди виступало (до 800 року включно) власністю Східної Римської імперії, оскільки візантійський імператор, після дра- матичних подій 476-480 рр., зали- шився єдиним римським імператором у світі. Франкські королі були вимушені дотримуватись цієї формальності, з огляду на переважання латиномовного населення серед своїх підданих.  З політичної точки зору, Франкське королівство сформувалось і розвивалось як цілком самостійне державне утворення, що протягом правління династії Меровінгів, під впливом трансферту римського публічного права, перетворилось із примітивного «вождества» в розвинену «монархію». Стаття демонструє політичні та юридичні маневри Меровінгів, яких вони були змушені дотримуватись для того, щоб забезпечити баланс між юридичною формою і політичним змістом відносин із Візантією.