
Правові та процесуальні аспекти становлення та розвитку інституту затримання особи у кримінальному провадженні
Author(s) -
Г. М. Устінова-Бойченко,
Т. М. Черниш,
Юлія Чабаненко
Publication year - 2020
Publication title -
ûridičnij vìsnik
Language(s) - Ukrainian
Resource type - Journals
eISSN - 2664-6277
pISSN - 1561-4999
DOI - 10.32837/yuv.v0i3.951
Subject(s) - political science
Стаття присвячена дослідженню такого важливого правового інституту як затримання особи. Для кожної правової держави, яка дотримується загальноправових принципів, важливім елементом у системі кримінального судоустрою є створення максимально демократичних засобів. Затримання особи відноситься за примусових заходів, які спрямовані на встановлення особи злочинця, припинення його протиправних діянь та розкриття кримінального злочину. При виникнення необхідності застосування такого процесуального-примусового заходу, затриманій особі повинні гарантуватися реалізація та недопущення порушення її прав та свобод. Історичне дослідження виникнення та розвитку інституту затримання особи у кримінальному провадженні становить певний науковий інтерес, оскільки враховуючи історичні прогалини у цьому питанні допоможе створити дійсно демократичну та правову основу застосування цього заходу у теперішній час та у майбутньому. Інститут затримання особи пройшов дуже складний історичний шлях та для кожного етапу є наявні певні характерні риси. Загалом умовно можна виділити такі етапи становлення та розвитку інституту затримання особи: 1етап регулювання затримання особи на підставі договорів Русі та Візантії 911 та 944 років, а також «Руською Правдою». 2 етап розвитку можна пов’язати з прийняття Соборного Уложення 1649 року. 3 етап пов’язаний з наді- ленням у 1718 році поліцією права затримувати осіб незалежно від учинення ними будь-якого злочину, а за підозрою у їх вчиненні. 4 етап розпочався з розмежування затримання, арешту та тюремного ув’язнення з прийняттям Великого Наказу (XVIII ст.). 5 етап розпочався з прийняттям Статуту кримінального судочинства 1864 року. 6 етап - кримінально-процесуальне законодавство 1921-1924 років затримання особи визначало як захід попереднього, превентивного характеру, який здійснювався уповноваженими органами. 7 етап – це реформи кримінально-процесуального законодавства 50-60 років ХХ ст..8 етап, це розвиток інституту затримання особи у незалежній Україні, який триває до сьогоднішнього дня. Затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину довгий час залежало від політичних чинників у державі, і тільки після набуття Україною незалежності,прийняття Україною міжнародних та європейських стандартів стало дійсно можливим гарантування затриманій особі реалізацію її конституційних прав та свобод.