Інститут третьої особи у кримінальному провадженні: становлення та законодавча трансформація

Досліджено стан наукової роз­робки інституту третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт. На підставі аналізу   нормативно-правових актів, пов'язаних із правовою рег­ламентацією спеціальної конфіска­ції та арешту майна третьої особи, виокремлено редакційно невдалі формулювання з цих питань, що допускали варіативність тлума­чення певних норм. Акцентовано увагу на тому, що ідея розробки інституту третьої особи полягала в запровадженні механізмів заморожування та спе­ціальної конфіскації засобів учи­нення злочинів і доходів, отрима­них злочинним шляхом, введенні в дію низки суворих юридичних захо­дів за вчинення визначеного роду злочинів, дотриманні процедурних запобіжників, які надаватимуть будь-якій залученій у кримінальне провадження третій особі чіт­кої процедурної позиції в процесах щодо спеціальної конфіскації разом із правами, що належать стороні, яка захищається, зокрема щодо правової допомоги. Робиться висно­вок, що положення Закону Укра­їни від 18 лютого 2016 р. «Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України щодо виконання рекомендацій, які містяться в шостій доповіді Європейської комі­сії про стан виконання Україною Плану дій щодо лібералізації Євро­пейським Союзом візового режиму для України, стосовно вдоскона­лення процедури арешту майна та інституту спеціальної конфіскації» істотно розширили сферу засто­сування спеціальної конфіскації в тому числі й щодо майна третьої особи, по-новому визначили мету арешту майна Проаналізовано наукові пози­ції та практику Верховного Суду щодо правової природи спеціальної конфіскації, міжнародні механізми втручання в право власності особи, позбавлення фінансової вигоди здо­бутої в результаті вчинення зло­чину. Обґрунтовано позицію щодо вдосконалення положень чинного кримінального процесуального законодавства, які регламентують порядок арешту майна третьої особи.