Директиви як джерело кримінального процесуального права Європейського Союзу

У статті досліджено одне з основних джерел кримінального процесуального права ЄС - директиви Європейського Парламенту та Ради ЄС. Зазначені різні наукові підходи до класифікації джерел права ЄС, однак найбільш прийнятним вважаємо поділ джерел права ЄС на первинні та вторинні. У статті проаналізовані ознаки директив як джерела кримінального процесуального права ЄС. Однією з основних ознак директив є закріплення у них загального результату, якого необхідно досягнути із наданням можливості державам-членам самостійно вибирати шляхи та способи досягнення цього результату. Окрім цього, до інших ознак директиви належить конкретний часовий ліміт для імплементації її норм, а також настання різних правових наслідків у разі невиконання державою-членом цього обов'язку. До останніх слід віднести пряме застосування норм директиви після закінчення терміну, призначеного для її імплементації, та можливість особи посилатися на норми директиви у національних судах. Щодо імплементації норм директиви у національне законодавство, то держави також вільні у виборі способів та методів. Це може відбуватися шляхом прийняття спеціальних законів про імплементацію директиви, впровадженням нових статей у національні КПК, впровадженням нових статей у національне законодавство, що регулює питання співробітництва у кримінальних справах. У статті перелічені всі чинні натепер директиви у сфері кримінального процесу. Більшість з цих директив стосуються право¬вої регламентації процесуальних прав учасників кримінального про¬вадження (зокрема, права на пере¬клад, права на інформацію, права на правову допомогу та інші), а також запровадження інструментів між¬народного співробітництва (напри¬клад, Європейського ордеру на про¬ведення розслідування). На основі проведеного аналізу ознак дирек¬тиви запропоновано власну дефіні¬цію директиви як джерела кримі¬нального процесуального права ЄС.